karmashka2212 (karmashka2212) wrote,
karmashka2212
karmashka2212

Львівські канікули

Здається, що можно писати нового про місто, до якого приїздиш не вперше. Про місто, яке любиш, як свій рідний Київ. І все-таки, я знову була у Львові, і мені знову є, що розказати.

IMG_2332

Про походеньки
Ви знали, що на даху однієї з кам'яниць намальовано конячку? А знали, що у Оперному театрі є вхід в підземелля, де тече річка Полтва? А бачили, як їде трамвайчик на Домі Легенд?

IMG_2335

Якщо знаєте про конячку, значить, піднімалися на вежу Ратуші. Які там крутезні гвинтові сходи! Здається, ніби крутишся на одному місці, але коли голова вже готова піти обертом, атракціон припиняється, і от ти вже на висоті. Дивись-роздивляйся, відшукуй знайомі будівлі - Вірменську церкву, Арсенал, а он авто на даху Дому Легенд (як його можна було одразу не помітити?). Так само там, на вежі, можна придумати маршрут до моменту "а як зголодніємо, то десь впадемо".

IMG_2532

А можна і без маршруту, йти собі, роздивлятися на всі боки, говорити про все-все-все, і опинитися раптом у дуже дивному місці. Потикатися туди-сюди, а тоді чемно усміхнутися до незнайомого пана і поцікавитися, а де це ми, і у відповідь почути історію про цитадель і захисні вежі: "Тут міста вже не було, то будували захисні споруди. Ви одну вежу вже мали пройти, а он там і там є ще дві. Одну відбудовують, а до іншої я вам йти не раджу -вона аварійна."

IMG_2389

Наступного дня - День туризму. Ми в чудовій компанії Саші keuleureteria блукаємо центральними вуличками, намагаючись не відстати від екскурсовода. Легенди Львова цікавезні, але екскурсовод без мікрофона, тож хочеш казочку - біжи швиденько і ставай під самим носом тітоньки, що їх розповідає.
А потім їдемо у трамвайне депо - там день відкритих дверей і можна подивится на старі трамваї. Але... "невдача спіткала радянських спортсменів" - депо відкрито, а старенькі трамваї були... минулої суботи. Отаке.

IMG_2541

В неділю весь день аж до поїзда ходити-блукати. Зазираємо у дворики на Дорошенка (Саша, дякую, вони дійсно класні!), йдемо у Вірменську церкву (а там відкрито двері на подвір'я, тож ми ще й туди сунули свої цікавезні носи), а потім ввечорі випадково натрапляємо на мілонгу на пл. Ринок. Кидаємо лахи біля ді-джея і йдемо танцювати. Втрьох, з Полінко. у слінгу :)

IMG_2540

Про посиденьки
Як заслужений ГарріПоттер нашої родини, я не могла оминути "Три мітли". Перед від'їздом начиталася купу негативу про цей заклад, але все одно вирішила піти. І от чи то нам обидва рази пощастило, чи то заклад виправився, але дорікнути нема чим. Смачно, чемно, готують швидко, чек приносять у смішній хижій книзі, яку треба погладити, щоб вона відкрилася. А ще можна попросити мантію, загорнутися в неї і погодувати Поленятко, а потім приміряти на неї справжнього Магічного Капелюха :)

IMG_2400

У "Львівській копальні кави" пахне кавою і шоколадом. А ще - свіжими листівочками (не питайте мене, скільки грошей я там лишила). В копальні темно, нам видають каски і вибачаються, що у них частина копальні на ремонті. Йдемо вузькими коридорчиками, обережно, тримаючись за стінку. "Сядь он там, я тебе сфотографую!" - каже Саша. Я сідаю на стільчику, аж раптом у Саші за спиною із протяжним "У-у-у-у" виникає дядечко верхи на вагонетці. Дядечко блідий, бородатий із незвично спокійним виразом обличчя. В мене від несподіванки серце гупає кудись у п'яти, а дядечко чемно цікавиться: "Може давайте я вас покатаю?" Ми мотаємо головами. "Не хочете, ну, як хочете... У-у-у-у" - і поїхав далі.

IMG_2353

У "Гасовій лямпі" я була давно, ще коли там було дозволено палити, і всередині дим стояв такий, що хоч на шматки ріж. Тож враження було змішане - наче й прикольний заклад, але ж надимлено! А зараз сподобалося більше. Щоправда, ми були там вдень, тож може це вдень у них так приємно і повітря прозоре. Пороздивлялися гасові лямпи, Саша навіть знайшов одну, схожу на ту, що колись була в них.

IMG_2575

"А що це тут всі стоять?" Біля Дому Легенд попід стіночкою сусіднього будинку вишикувався невеличкий натовп. Стоять, чекають. Ті, хто виходять з кафе, дивляться на них з подивом, питаються, чого всі стоять, і собі приєднуються. Раптом тут щось цікаве. А таки цікаве :) О 18:00 за львівським часом (18:24 за київським) трамвайчик над дверима вирушає за своїм маршрутом. А коли він знов зупиняється, ми вирушаємо за своїм, тобто, куди очі дивляться і куди ноги ведуть. Зрештою, вони привели нас на мілонгу, а потім на - вокзал, бо колись-таки треба повертатися додому.
Tags: куда меня носило, радости, семействие
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment